Зображення, як і кіно, набуває сенсу, коли перестає відтворювати історію — те, що сталося мить тому або станеться за мить. Емоції долучаються до цієї історії та визначають її.
Photoemotion — саме про такий підхід до зображення. Жест, погляд, світло або взаємозв’язок між постаттю та простором можуть створити напругу, яку не здатна замінити технічна досконалість, водночас залишаючи місце для інтерпретації та особистого сприйняття.
Справжня сила виникає, коли в основі естетики лежить конкретне спостереження за людиною: її невпевненістю, радістю, близькістю чи самотністю. Саме деталь і автентичність відрізняють зображення, яке добре виглядає, від того, що залишається в пам’яті.
Зрештою, ми пам’ятаємо не всі зображення, які бачили. Ми пам’ятаємо ті, що змусили нас щось відчути.